Соколы. Вона одна

Мені здається, головною рисою цього гурту є усміхненість – і те, що за нею стоїть. Їхній спів звучить якось так округло, що навіть рухи, жести, навіть лікті їхні просто мають бути округлими, м’якими, з аристократичною втомою у кожній клітині тіла, думці, ноті. Знайшов вірне слово – безтурботність. І, тим не менш, відчутно, що за цим криється впевненість у собі, своїх силах. Хоча – вісім років існування, успішність, визнання пересічними слухачами і слухачами з вищих ешелонів влади не можуть не надавати впевненості. Ця музика дійсно піднімає настрій, і справа, мабуть, саме у цій лагідній, пружній силі, яку відчуваєш за нею. У якому б стані ти не прийшов на концерт, ця сила прийме тебе, і обійме, і приласкає, і змусить зрадіти від того, що деякі речі в цьому світі лишаються незмінними. Здається, я вже вдруге з усмішкою на обличчі дійшов позитивного висновку, що „Соколи” є справжнім втіленням поміркованості. І, хоча іноді – зрідка – вони нагадують мені „Аббу” та „Боні-М”, та це добре, бо усмішки в них теж схожі.