Гайдамаки. Кобзар.

Чимало українських гуртів мають дійсно строкату географію виступів за межами України, і Гайдамаки не є тут виключенням. Але Гайдамаки є одним з тих гуртів – їх поки-що не надто багато – які мають у Європі дійсно гучну популярність. Достатньо гучну, аби могти залучати до слухання української музики навіть тих людей, які й про Україну раніше не чули, не те що про її музику. Щоправда, останнім часом таких "музичних криголамів" стає все більше – але Гайдамаки досі лишаються одними з найбільш успішних і яскравих. Це при тому, що мова ж іде не про класичну естраду, не про народні пісні, не про шаблі-шаровари – і саме тому Гайдамаки цілком заслуговують на ту повагу, яку мають. Ідуть власним творчим шляхом, стаючи при цьому все більш комерційно успішними – це, погодьтеся, талант. Зважаючи ж на те, що подібна тенденція у Гайдамаків триває вже чотири альбоми поспіль – залишається лише щиро привітати таку цілеспрямованість. Приємно також зазначити, що музика гурту вже вкотре стала потужнішою, ніж була. До того ж, її образність тепер цілком можна порівнювати з літературою – у різних її проявах. Тобто, тут є музика, подібна до лаконічних віршів, до спокійної повісті, до чарівних казок, до треш-історій... Зрештою, "Кобзар" як такий – це книга, збірка різножанрових оповідей. І гурт Гайдамаки виявився далеко не гіршим письменником...