Самі Свої. Смарагди.

Для того, щоб стати тут своїм – потрібно, мабуть, бути міським мешканцем, чиє коріння росте глибше, ніж рівень асфальту. Потрібно, мабуть, відчувати, що культура росте одночасно і в степи, і за океан, і під розстрілами, і через ворожіння, і на пам’яті, і на усвідомленні. Не тільки завдяки, але і – всупереч багатьом проявам цього світу. Потрібно, мабуть, дозволити собі бути різким, гострим, непокірним, несумісним – і на цім вістрі зіштовхнути протилежності, змішати, переплавити. І – винести з цього щось своє, живе. Самі Свої не шукають спокою – принаймні, не зараз. Надто багато є того, що потребує очищення – не час сидіти, склавши руки. Матерія цього життя чекає на працю – і Самі Свої мають потрібну енергію. Вона проявляється у всьому – і в текстах, жоден з яких не є просто римованим набором слів. І в голосі Олега Сухарєва – дещо знервований, рухливий, він привертає увагу, не дає заспокоїтись і відволіктись. І в музиці – скрипка та електрогітара наче сперечаються із ритм-секцією та голосом сопілки, і одночасно їх підживлюють. Зрештою, для того, щоб стати тут своїм – потрібно, мабуть, бути собою...