Мурени. Схожа на осінь.

Доволі часто буває так, що на дебютному альбомі якогось гурту, що тільки набирає справжніх обертів, уваги варті лише ті одна-три пісні, що вже встигли потрапити на радіо чи телебачення ще до виходу, власне, альбому. Тож приємно відзначити, що у випадку з Муренами склалося зовсім не так. Можливо, справа в тому, що гурту виповнилося 10 років – досвід дається взнаки, та й встигли вже побавитись у все підряд, аби визначитись із власним обличчям. У всякому разі, Мурени вигідно вирізняються на тлі багатьох колег по стилю – бо мають вигляд людей, яким, у доброму розумінні, все одно. Головне – створювати якісну музику і отримувати максимальне задоволення від самого процесу. Їм це вдається. І в текстах, і в музиці гурту можна почути щирість без глянцевого цукру – це при тому, що зовні все звучить легко і невимушено. Мурени якось уміють зберігати вигляд аутсайдерів, але в той самий час робити цікавий, не такий вже й однозначний поп-рок. Доволі дивне, як на наші квапливі часи, поєднання – то буде просто чудово, коли зуміють витримувати цей баланс і надалі. Все решта – як от визнання, гроші тощо – в такому разі приходить само, рано чи пізно. Легка музика, яка пропонує слухачеві не лише приємні мелодії, а й теми для роздумів – не може не привертати уваги.