Олександр Пономарьов. Вона.

Небагато знайдеться на українській поп-сцені виконавців – принаймні, середнього віку – які могли б сперечатися з Олександром Пономарьовим у популярності. Причому, наскільки я можу судити, хоча жінки і складають більшість його прихильників – але ця більшість не є переважною. І особисто мене це не дивує – надто вже світлий образ склався в результаті Олександрових творчих пошуків. Тут, звісно, і голос – точно з числа кращих на нашій естраді. Але тут же і образ справжнього інтелігента – і не в окулярах, зрозуміло, справа. З одного боку – манера розмови, явна освіченість та досвідченість. З іншого – за зовнішньою м’якістю та поступливістю явно проступає гідність та вміння досягати поставленої мети. Зрештою, просте вміння однаково органічно почуватися та вестися у звичайній робі та у смокінгу – теж є певним проявом цілісної натури. І, так чи інакше, все це проявляє себе в піснях – і вони не бувають у Пономарьова пласкими, невиразними. Ясно, що є більш і менш успішні речі – але у будь-якому разі вони привертають увагу. Що ж стосується балад – тут йому, напевне, немає справжніх суперників. Він про це знає – і не забуває, не лінується тішити своїх слухачів.