Соломія. Наснилось...

Не зважаючи на доволі естрадну обгортку, відчуття виникає таке, що слухаєш не звичайну естраду, а щось подібне на міський романс. Тим більше, що під обгорткою сховано чимало відтінків, які прослуховування платівки перетворюють на щось більш цікаве, ніж просто розвага. Можливо, справа у манері виконання – мені здається, тут одразу чутно жительку міста. Є якісь такі особливі інтонації у співі... До того ж, наскільки я розумію, авторкою всіх текстів тут є сама Соломія – Соломія Созанська. А отже, їй належать інтонації не тільки голосові, а і смислові. І зайвий раз упевнюєшся – ніхто не може написати про жінку так, як сама жінка. Слова у чоловіків і жінок, начебто, одні й ті самі – а от наповнення зовсім різне, зовсім  різні акценти. Втім, чим більше є таких відмінностей – тим цікавіше дивитися, слухати, розуміти... Зрештою, чим уважніше слухаєш – тим ближче підходиш до тієї невидимої лінії, по якій ці абсолютно різні площини перетинаються. І – стають чимось єдиним, цілісним.