Ерко. Будьмо ще хоч раз!..

Багато сказано у літературі про російську душу та тугу, але цього разу поговоримо про українське. Ерко якось стиха, ненав’язливо ставить цікаві питання. На цьому альбомі - до речі, вже другому - пісні у його виконанні звучать так, як, мабуть, вони мали б звучати десь у паризькій кав’ярні з вуст емігранта, який не може й не хоче забути свою Украйну. Є у всьому цьому якась благородна зажура і, водночас, приваблююча простота, вогонь, який не обпікає, але обережно висвітлює обличчя та пейзажі. Здається, так може тужити мандрівний циган за батьківщиною, яку він не пам’ятає, але кожної ночі бачить уві сні - і най Ви не побачите у цих сентенціях протиріччя.