Трохи дещо нервового спокою, трохи шуму, зануреного глибоко в тишу – так? Зрештою, достатньо подивитися на імена, аби знати, чого варто чекати – так? Так, але не зовсім – бо тільки дещо з почутого виправдає сподівання. Решта ж – здивує, напевно. І, гадаю, здивує приємно. Бо тут представлено три стилі, три манери, три способи творчості – за кожним ім’ям стоїть щось окреме, особливе. Якщо послухати підряд кілька різних альбомів тих же Могласс, або Андрія Кириченка – цілком очевидно, що роботи різняться між собою. Інколи – різняться радикально, суперечливо. Але за всіма відмінностями в кожному випадку стоїть щось, що дозволяє говорити про свою лінію, власний яскравий простір. Не просто окремий , а – цікавий. Тут же, на цій платівці, три способи звукомислення перетинаються, змішуються, змінюються – напевно, не тільки зовні. Той, хто накопичував простори для одного трека, грає на гітарі для трека другого, і з чужих звучань створює щось третє у треці четвертому – вони міняються місцями, ролями, світами... Виникає дивне відчуття – ти бачиш нібито й знайомі речі, але у незнайомих сполученнях, під несподіваними кутами. Форма не встигає застигати, перетікає – і тому мандрівка виходить нерівною, захопливою.
Антон Йожик Лейба