Zavoloka. Suspenzia.

Цей альбом викликає дивні відчуття, різні – але однозначно цікаві. Принаймні, я його прослухав на одному подихові – і точно слухатиму ще, і не раз. Невипадково цю музику називають мінімал-IDM – вона дійсно інтелігентна. І – дуже добре чутно, що створювала її жіноча душа. Хоча я не зміг би пояснити, в чому саме це виявляється, але – дійсно чутно. Можливо – завдяки деяким особливостям апеляцій до українського фольклору. І виникає своєрідний парадокс. З одного боку, тут постійно щось відбувається – причому, це постійно щось нове, часто зовсім неочікуване. Тобто, спосіб оповідання не є циклічним, хоча і просто лінійним його теж не назвеш. І в той же час – навіть різкі повороти і гострі начебто кути все одно мають якість якоїсь заокругленості, навіть плавності. Жіночності... Або подивимось інакше. Спонтанні, миттєві, насичені спалахи не грузнуть у ритмах, не зависають у порожнечі – вони явно живуть більш свідомим життям. Цей альбом схожий чимось на кілька переплетених між собою ланцюжків. В тому сенсі, що тут немає, здається, нічого випадкового – одне народжується з іншого і, в свою чергу, народжує щось іще. І сусідні ланки часто зовсім не схожі між собою – але тут є щось, що дозволяє відбуватися діалогові між "дідами" та "правнуками"... Дивна платівка, незвичайна – і дуже жива за способом мислення і відчування.