Юрій Андрухович, Мертвий Півень. Кримінальні сонети.

Приємно бачити, що Мертвий Півень та Юрій Андрухович продовжують спільні експерименти щодо синтезу не надто звичної поезії з не надто конформістською музикою. Не менш здорово – бачити, що експеримент не застигає у раз віднайденій формі, а обживає якісь нові втілення. Цього разу, наприклад – бачимо появу чогось такого, чого, здається, взагалі ще не було у просторі сучасної української музики. "Кримінальні сонети" важко і навіть практично неможливо назвати відповіддю на таке явище, як сучасний російський шансон (простіше – блатну пісню). Це не те що вище, це – ще краще – інше. Вишукано і просто, гротескно і життєво водночас – Андрухович зумів вжитися у роль. І – створити невеличкий, але вельми переконливий цикл маргінальних за темою, але стьобно-філософських за змістом поезій. В альбомі він розповідає ці коротенькі яскраві історії – словами. А Михайло Барбара, в свою чергу, ті ж самі історії розповідає – голосом, інтонацією, тоном, паузами... Розповідає – себто, співає – так яскраво, образно, що слів спочатку навіть і не чуєш (добре, що за хвилину до цього їх було вже озвучено Андруховичем). Власне, завдяки музичному оформленню – і, в першу чергу, саме завдяки вокалу Барбари – перед здивованим вухом слухача постають не просто пісні, а музичні фрески. Тобто – глибокі і ясні звукові барви, накладені на свіжу штукатурку прозорих у своїй точності слів. І вуха від таких дарунків швидко розгортаються, розслабляються – і всотують на повну...

Антон Йожик Лейба