Рура. Рура.

Аби одразу щось якось прояснити, скажемо таке: у підготовці та виданні цього альбому гуртові Рура допомагали, серед інших, гурти Перкалаба та Пан Пупец. І не тільки (а)морально, а й фізично – у записі звучать партії запрошених музикантів. Серед них – і духова секція Перкалаби. Втім, "скажи мі, хто твій друг" – це вірно, але не дає стовідсоткового уявлення. Та й не дружать відсотки з уявою. А коли ми кажемо, що Рура грає в міру легковажний фольк-панк, в якому ска та реггі важать багато, але залишають місце для баладних настроїв – чи цього достатньо? Якось сухувато виходить, не – цитую – не загрібає... А якщо полити це діло сметанно-гірчичним соусом, вижатим з настроїв брит-попу? Трохи підсолодити перченою романтикою – це щось прояснить? Навряд. Але Рура сміється, і для цього не потрібні назви. Для цього навіть слова не надто потрібні – сміх Рури чутно і в самій музиці, незалежно від слів. Хоча, зрештою, навіть веселий панк – це панк. Прикрашай його, обкладай цукерками, поливай сиропом, все сповзе, стече – і залишиться тобі голе НІ! Або ще щось, таке ж переконливе... Але Рура сміється – і хто їй завадить? Вже точно не цей світ...