Борис Лятошинський. Слов’янська увертюра.

З ім’ям Бориса Лятошинського пов’язаний не тільки величезний і, можливо, наславетніший період розвитку української радянської музики, але й пам’ять про великий талант, про мужність та чесність. У найтяжчі часи своєї країни, у найгіркіші хвилини власного життя він залишався щирим, мужнім художником. Лятошинський в першу чергу – композитор-симфоніст. Для нього симфонізм – спосіб життя у музиці, принцип мислення у всіх без винятку творах, від найбільшого полотна до хорової мініатюри або обробки народної пісні. У Першій симфонії (1918р.) яскраво проявився поліфонічний дар композитора, блискуче володіння оркестровими тембрами, масштабність задумів. 1926-го з’являється Увертюра на чотири українські теми, що знаменувала початок нового періоду, для якого характерною є серйозна увага до українського фольклору. І 50-60-ті рр. відзначаються величезною цікавістю композитора до слов’янської культури. У пошуках спільних коренів, спорідненості слов’ян прискіпливо вивчається польський, сербський, хорватський, болгарський фольклор. Як підсумок – з’являються "Слов’янський концерт" для фортепіано з оркестром, 2 мазурки на польські теми для віолончелі та фортепіано, романси на вірші А. Міцкевича, симфонічні поеми, "Слов’янська увертюра", П’ята (Слов’янська) симфонія, "Слов’янська сюїта" для симфонічного оркестру. Панславізм Лятошинський трактує з високих гуманістичних позицій, як спільність почуттів та розуміння світу.

за матеріалами Музичного словника: www.musdict.com

Виконує: Симфонічний оркестр Українського телебачення та радіо.

Диригент: В. Гнедагі.