Піккардійська Терція. Сад ангельських пісень.

Вперше цей альбом побачив світ ще 1997-го – і важко навіть уявити, скільки людей чекало на його перевидання. Чекати довелося рівно10 років – втім, воно того вартувало. Піккардійська Терція – саме той рідкісний випадок, коли колектив не має в дискографії жодного слабкого, нецікавого альбому. І це при тому, що Терція практично не вдавалася до звичних способів урізноманітнити тематику. Тобто – немає у них просто святкового альбому (ювілейної компіляції, наприклад), немає альбому стандартів. Навіть "Антологія. Том 1" записано і видано так, що він схожий не стільки на збірку хітів, скільки на окрему, самостійну роботу. Всі старі пісні тоді було записано наново, та ще й у дещо оновлених аранжуваннях. Отже, кожна платівка Терції – це не стільки зовнішня тема, скільки внутрішній настрій, окремий простір почуттів. Достатньо тонких, аби не виникало бажання визначати простими словами. Веселий, сумний, задерикуватий, філософський, жартівливий, відсторонений, животворний – надто загальні визначення. Так, у різних пропорціях всі вони мають місце – але у більш тонких варіаціях, відтінках. Власне, якщо повернутись до основної теми розмови, то і сама назва альбому – "Сад ангельських пісень" – вимагає прозорого, чистого, світлого звучання. І, повірте, саме це Ви тут і знайдете – уповні.