Вася Club

Василь Гонтарський: "Про нас... У 2001-му році я написав декілька пісень, і перша людина, яка їх почула – то був Юра. Як створилася група: Марлєн, кримський татарин, грає на акордеоні, привів свого друга Саїда, казанського татарина, який грає на тромбоні, той привів свого друга єврея Володю Ганапольського, який грає на трубі, Володя привів свого друга Щура, який грає на тубі, і завершилося це все тим, що вони привели болгарина, який грав на барабанах. Отакий у нас вийшов "зірковий" колективчик. Перший раз ми виступили 13 лютого 2002 року у клубі "Мистецький Льох". Всі хлопці окрім мене закінчили вищі навчальні заклади: Київську та Донецьку консерваторії.."
(з матеріалів http://dzyga.com.ua/musik/vasia_06.htm)
офіційний сайт гурту: http://www.vasyaclub.org.ua/

- Якось один мій близький приятель, - згадує Василь, - подарував мені пальто. Справжнє, добротне, картате стильне англійське пальто. І ось ми йдемо з другом по вулиці, а назустріч нам - Арсен Савадов і Олександр Харченко (обидва - відомі київські художники-постмодерністи - прим. автора). Арсен бачить на мені нове пальто і голосно так каже: Дивіться - "Вася Club!" З тієї миті я вже знав, як назвати групу...

Ще коли пісні не мали назв і "крові-плоті" у вигляді якісних аранжувань, а звучали просто під гитару на численних кухнях і в майстернях друзів, Василя усім неофітам його творчості представляли саме так: "Вася Club". Але менше з тим. Варто залишити за дужками усі арґументи на користь саме цієї назви, які наводив Гонтарський своїм музикантам-друзям, що ніяк не хотіли її сприймати. Переміг один: одного з найпопулярніших персонажів українських казок звали Івасик-Телесик, а такий персонаж як "Вася" є героєм багатьох анекдотів радянської доби. А переконував Василь дуже сильних музикантів — випускників Донецької консерваторії, що вкрай серйозно ставилися до занять музикою навіть такого рокешно-башлабайського напряму. Саме вони забезпечили міцний музичний фундамент дебютного альбому "Хіпан", названого так за однією з найпопулярніших пісень, що вже блукала по різних студентських тусовках на "саморізах" (так називають власноруч записані CD-R-и). Запис вони зробили дуже швидко на одній з кращих столичних студій "Круц-Рекордз" в режимі, максимально наближеному до концертної ситуації, з усім можливим драйвом цілковито живого бенду. Групою на той момент займався Юрій Пилип, який водночас виконував функцію басиста й аранжувальника Аґенції "Міа" Марії Бурмаки.

...У Гонтарського є свої "козирі". Передусім - кілька життів, які він - ще не стара людина - встиг прожити. Звідси - його харизма, яка або притягує як магніт, або - відштовхує. Як Андрій Середа (Кому вниз), Олег Лапоногов (Табула Раса) і частково Олег Скрипка - Василь Гонтарський має театральну освіту. Він з великою вдячністю згадує Миколу Миколайовича Рушковського - свого педагога, увесь курс. Із глибокою вдячністю згадує дружину, яку зустрів на своєму ж курсі і з якою прожив у шлюбі шість років. "Тепер вона живе в Італії, а тоді була красунею-розумницею. Вона терпляче зносила увесь мій "рок-н-рол" із заморочками і нічного Кастанеду, але терпіння не буває безкінечним, - підкреслює Гонтарський. - Після розлучення на мене чекав вакуум. Повна порожнеча. Із нею я воював по своєму - подорожував і мандрував. На півострові Ямал влаштувався в бригаду, якраз тоді з материкової Росії тягнули залізницю до Північного океану. Звісно ж, гітара була при мені. І були пісні. Частково ті, які грав на фестивалі "Червона Рута-91" у місті Запоріжжя в якості барда. Частково - "русский рок", але на загал - те нове, що відкривало мені життя. Бувало, прибуваємо в селище, а там питають: - "А хто з вас Вася з Києва? Він класно співає… А йшлося про весілля. Уяви собі - через брак музикантів у тій місцевості - ми грали на весіллях, і я скрізь співав своє, яке сприймали як народне..."

До речі: хтось з дописувачів Інтернету, покинувши розкладання музики Вася Club на атоми і молекули, обізвав усе це "урбаністичним фольклором". І, схоже, мав рацію, оскільки є безглуздим визначати стиль групи Вася Club. Тому що з безлічі впливів і рефлексій виникає абсолютно неподібна ні на що звукова картинка. І ця "картинка" передає повноту буття. Нагадаю, що "буття" у випадку з Гонтарським - це є кілька його життів.

"Був у мене період, який я не люблю згадувати - з болем таки згадує Василь - Моя особиста психоделічна революція. Йдеться про досвід і експерименти, які я ставив на власній психіці. Я перепробував усі види наркотичних речовин. Особливо - опіати і галюціногени. Мені навіть згадувати страшно про те, що до мене приходило і говорило зі мною. Немає слів, щоб описати це... Після усього я збагнув одне. Цей шлях - суцільний обман, точніше - самообман. Усе, що ми являємо собою - це наша чиста свідомість та її зміст. Без додатків..."

з матеріалів статті Олександра Євтушенка: http://www.uwtoday.com.ua/article.asp?LID=1&NID=2226&CG=5&SCG=81
фото Василя Гонтарського з: http://artvertep.com/news/1151.html