Der Neustuck Orchester. Underground Horse.

Знайомство, одночасне із прощанням, а відтак – безкінечне і зникоме, зі всією можливою повнотою порожнечі... Дивна чорно-біла квітка, яку потрібно зломити, аби на зламі стеблини побачити всі кольори спектру. За мить там проступає краплина нічного соку – і вже не видно нічого, крім аромату, не чутно нічого, крім ліній крихких і пряних, і лишається тільки присмак часу, що всихає. Але всередині шорсткого неспокою раптом починають шепотіти підземні дзвоники, і східні сльози тікають із мандрівним балаганом, аби прокинутись у сонячному ранку, на захід від зеленого вітру подиву. Адже відомо, що найсмачніші яблука – ті, що їх їдять лише поглядом...