Kotra, Zavoloka. Wag the Swing.

Навіть зовні, своєю обкладинкою, ця платівка часом нагадує стільники – жовто-золота, з бурштиновими крапками – принаймні, як на мене. А коли починаєш слухати, ця асоціація взагалі стає ще більш чіткою, розгалуженою, об’ємною. І немає сумніву, що це не бджолині стільники, однозначно – людські. Але, тим не менш, вони повні меду – дивного, живого, не причесаного. Часом дещо парадоксального – але невимовно світлого на смак. Кожна п’єса на альбомі – окремий витвір мистецтва, характерний і самодостатній. Але всі разом вони утворюють ландшафт випадкових несподіванок – позірна випадковість, не інакше. І от шпацируєш тут, наче та Аліса після грибного полювання, то ростеш, то меншаєш, кут зору постійно міняється – бо міняється спосіб бачення. Це захоплює. Прохолодно-тепле, терпкувато-солодке, спокійно-бадьоре – ось воно, звучання цієї платівки. Радісне і безпосереднє – такими бувають закохані діти, котрим відповідають взаємністю. Як на мій смак, звичайно – бо хто ж його знає, що тут побачите Ви. Але не маю жодного сумніву, що Ви тут щось побачите – і захочете подивитися знов. Бо – привітно і яскраво. Що ж, передавайте вітання тамтешнім пейзажам – зустрінемось...

 Антон Йожик Лейба