Вій. Чорна Рілля.

Не вперше вже мені доводиться писати про „Вій”, тому не хочеться знову розповідати про тайну його простоти. Це дуже легко почути – треба просто слухати. Йому притаманна магія, яка, як правило, з’являється у проявах людей, які не бояться. Не бояться бути незрозумілими, одинокими, зануреними у буття поза межами слів – і тому вони зрозумілі, і тому є в них справжні – такі ж одинокі – однодумці, і тому вони виринають на поверхню буття, тримаючи у долонях вірні слова. Слова-двері, слова-вікна. Відповіді, які виникають раніше за питання. Наприклад, проза. (Суб’єктивно). Це конкретне питання, яке задається заради конкретної відповіді. Можливо, заради кількох, але практично всі вони заздалегідь маються на увазі під час озвучення запитання. Це теж двері, але кількість слів майже необмежена, тому двері часто встигають закритися ще до того, як у полі зору виникне остання крапка. Закомпостовано. І, наприклад, поезія. (Суб’єктивно). Це коли є відповіді, і кількість питань майже необмежена, і слів рівно стільки, щоб крапка у кінці була недоречною. Все відчинено – не лінуйся тільки крокувати. Звісно, буває і все навпаки, і ще як завгодно. По барабану. Важливо інше – щоб це був шлях. Цінність його не у завершенні, а у процесі. І „Вій”, наприклад – шлях.

Антон Йожик Лейба