Це чимось схоже на фотоальбом, або навіть на книжку-розмальовку. Не тому, що присутня якась недовершеність, аматорство – навпаки, майстерність виконання вже сама по собі заслуговує на високу оцінку. Маю на увазі інше – у розмальовках, як правило, звичайні речі набувають таких несподіваних, яскравих кольорів, що залишається тільки дивуватись. Так і тут – ці мелодії не можуть залишити байдужим просто тому, що вони напрочуд красиві, тонкі, яскраві, запальні. У них стільки сонця, неба, чистого повітря, висоти, стільки відтінків зеленого – навіть забуваєш, що гори можуть бути – і бувають – не тільки привітними, а й грізними. А коли згадуєш – виникає почуття поваги до людей, яким вистачило життєвої наснаги для створення такої музики, для відтворення у мелодіях таких радісних, світлих енергій. Щоб зрозуміти і відчути все це сповна, мабуть, треба хоча б трохи пожити у горах. Але, якщо немає такої можливості, то – хоч послухати.
Антон Йожик Лейба








