Ерко. Конвалії Білі.

В певному сенсі, цю музику можна визначити як український шансон. Зупинимося тут на його українськості. Точно так, як мова українська є більш лагідною, мелодійною, аніж, скажімо, російська - так і шансон цей не є просто шансоном у сучасному значенні, бо в нього не так вже й багато спільного з так званими "блатними", і під них стилізованими, піснями. Так, тут має місце і туга за волею, і жаль до своєї долі, але все це якесь тендітне, не жорстке, схоже на прозорі акварелі. Це стає очевидним, коли у даному контексті раптом чуєш знайомі всім до болю : "рідна мати моя, ти ночей не доспала... і в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя дала..." Дещо інший ракурс, чи не так? І цей приклад - не поодинокий.До того ж - не зовсім звичний музичний супровід. Чого вартий, наприклад, той же контрабас, або ж сопілка. Веду до того, що - так, це шансон, але це український шансон, і тому він - незвичний, і тим він цікавий.