Брати Гадюкіни. Щасливої Дороги.

Агов, брати! Здоров! Ну що, запалимо цигарку на прощання? Перед Вами – останній студійний альбом „Братів Гадюкіних”. Після нього вони сказали, що їх вже не є і не буде. І досі дотримують слова. Хтось радіє, хтось жаліє. Втім, все тече, тож – нехай, як кажуть діти не зовсім Ізраїлеві. Ті – сказали б своє „лехайм!”. І що ж ми бачимо? Той, хто хоч раз вирушав у дорогу – а особливо той, хто хоч раз мандрував автостопом – знає. Знає, що настрій, з яким виходиш з дому, заздалегідь формує дорогу, заздалегідь призначає зустрічі. І – ніяких випадковостей. Все, що стається, ти притягуєш до себе сам. У дорозі це особливо помітно. Крізь такий контекст „Щасливої дороги!” набуває дещо особливого значення. Це – музика мандрівки, до якої вирушаєш сам-один, музика пустої нічної дороги, на якій твоїм єдиним супутником є твоє дихання. Добре. Ти заповнюєш цю ніч, цю дорогу, це повітря – ти сам стаєш світом, яким рушаєш, і світ стає тобою. Самодостатність – найповажніша причина для прощання, у якому немає боргів. Ця музика – саме про таке прощання. Коли спільне мовчання важить більше за розмови. Коли спілкування має сенс тільки за умови розставання з усім, що належить минулому. Коли майбутнє таке чисте, що його не існує.

Антон Йожик Лейба