Тельнюк: Сестри. Дорога зі скла. Пост-презентація.

Дуже чекатиму на появу альбому з цією музикою. І, якщо зможу якось допомогти з його виданням – допоможу. І, думаю, так – або приблизно так – думав кожен, кому пощастило втрапити на прем’єрні концерти нової програми Галі й Лесі Тельнюк. Геніально проста ідея (за неї – окремий глибокий уклін Костику Костенку), втілена у бездоганно відшліфованій формі – ось що це таке. Не сумнівайтеся, бездоганно – саме те слово, жодних перебільшень. І дуже складно описувати словами цю музику – тим паче, що не хочеться остаточно вкрасти здивовані очі в тих, хто нову програму ще не чув. Хоча можна попередити, що від старого складу в проекті "Тельнюк: Сестри" зараз залишилися тільки Леся і Галя. Абсолютно інша музика вимагає зовсім інших музикантів, це природно. Плюс місяці щоденних (!) репетицій – і маємо таку неймовірну зіграність, що навіть не віриться у нещодавнє, взагалі-то, знайомство цих людей. Але справа не тільки у формі та виконанні. Одночасно з музикою – чудовою музикою – тут існує непересічний простір Оксани Забужко, чиї поезії стали основою програми. Напружений нерв і крихка тендітність, ясний розум і чуттєвість проживання нашого світу – всього доволі, всього по вінця. І все це разом викликає повносилий плин емоцій і думок всередині тебе – який веде углиб і вверх...

Таку музику варто підтримувати. Підтримувати серцем і – не треба соромитись – гаманцем. Щоб музикантам, здатним вловити і досконало втілити подібні ідеї – не було потреби в якихось додаткових підробітках. Шануймо якісну, глибоку працю. Так думаю.

Антон Йожик Лейба