Інкунабула. Невидане.

Отже – колиска... Що ж, подивимось – можливо, з цієї колиски дійсно вийде в світ щось надзвичайне. У всякому разі, передумови для оптимізму точно вже є. За три роки існування гурт встиг напрацювати і приємну якість матеріалу, і, головне, власну манеру. Інкунабула складається лише з трьох людей, але їм вдається творити насичену, цікаву музику без зайвих порожнин у звучанні. Важка гітара, глибокий бас, напружені ударні – так би мовити, загальні риси, данина обраному стилеві. Але до цього додається неабияка мелодійність практично всіх композицій – і виникає відчуття свіжості. Пісні часто не гарчать, власне, а співаються – і при цьому не втрачають нічого від своєї енергійності. Навпаки – здається, саме гнучкий, пластичний вокал додає їм серйозних обертів. Плюс – акуратне, дійсно доречне використання фолькових мотивів (це і гра на сопілці, і сама побудова мелодій). Все разом – справляє враження альтернативної краси. Іншими словами, це прозорий альбом – хоча й не кожне вухо зі мною погодиться. Але будь-яка музика, якщо вона правильно застосовує корені, просто приречена нести в собі якусь частку неудаваної гармонії. І, здається, з музикою Інкунабули відбувається саме це – що не заважає їй, втім, бути альтернативною по суті.