Пропала Грамота. Цейво.

Ось воно – справжнє, вдумливе, точне. Знаєте, про такі платівки розповідати одночасно і кортить, і не хочеться – настільки вони якимись своїми вигинами припадають до душі, що майже зайвими стають слова. Але і мовчати про такі речі бажано виключно очі-в-очі, аби неодмінно поділитися власним відчуттям, теплом, прийняттям. Просто тому, що внутрішню сутність цієї музики ти сприймаєш як правдиву і рідну. І не можеш сприймати інакше, бо в ній така міць, сила коріння – ні з чим їх не переплутаєш. Це фундамент, без якого взагалі жодна сучасна музика – цікава музика – неможлива. Але, водночас, фольку тут рівно та міра, яка дозволяє яскраво, опукло проявитися і решті складових. Їх тут вистачає, про це навіть інструменти свідчать: крім звичайних гітар, басу та установки на альбомі живуть рабаба, устна гармоніка, мріданг і дещо неназване. Електричне звучання чергується з легким (акустичним), елементи ф’южн, фанку, афробіту, хіп-хопу, плюс участь Ніни Гаранецької та Андрія Середи – прикрас вистачає, і жодна не є зайвою. Але сам Павло Нечитайло має такий голос, що... Мені просто подобається і музика Пропалої Грамоти, і тексти – та я впевнений, що цей голос міг би заворожити і без інструментів, і без слів. Просто є у всьому цьому щось – справжнє, вдумливе, точне...