ДахаБраха. На добраніч.

Ви зараз вперше у житті почуєте альбом "На добраніч" гурту "ДахаБраха", і я Вам, мабуть, трішки заздрю. Заздрю – тому що здорово, коли вперше відкриваєш для себе щось нове, справжнє, щире. Але заздрю лише трішки – тому що з кожним новим прослуховуванням знаходжу в цій музиці все нові і нові пласти, новий подив, нову магію, новий простір. Бо тільки перші кілька секунд може здаватися, ніби тут ти почуєш щось знайоме, щось таке цілком українське, таке автентичне-архаїчне, таке вже (більш-менш) відоме... Ну то знайте – нічого подібного Ви тут не почуєте. Точніше – тільки подібне, але не таке. Цей альбом, це дійство – наче крок назад, за яким іде крок убік і два вперед. Це об’ємний вальс, квадрати якого закручено у спіралі людської ДНК. Причому ДНК не тіла, а свідомості, історії (не паперової, безумовно). Здається, ніби тут присутні підсвідомі коди не тільки людини, а й всього живого, що є на цій землі – і самої Землі. Тому що все, що є живим, неодмінно відгукається на цю музику – так чи інакше. Хтось танцює, хтось росте, хтось тече... Тому я радий, що і Ви тепер почуєте – це. І, сподіваюся, теж – зрадієте. І нехай радість танцює, і зростає, і тече...

Антон Йожик Лейба

(Звичайне видання з 1-сторінковим буклетом)