Димна Суміш. В країні ілюзій.

Скільки людей, вперше почувши пісні "В країні ілюзій" та "Ні", вирішили, що неодмінно мають придбати-почути нову платівку Димної Суміші? Гадаю, не одна тисяча. Скільки з них розчаруються, цю платівку придбавши-почувши? Гадаю, жоден – Димна Суміш, безумовно, є одним з найцікавіших гуртів на українській незалежній сцені. Мало хто може похвалитися тим, що від самого початку має виразне власне обличчя, але Димна Суміш – може. І – не хвалиться, бо яскрава творча манера є тут природною рисою, а не вигаданою "фішкою", маскою. До речі, чітка особиста позиція та гранична чесність перед собою (а відтак – і перед слухачами) теж є характерною рисою ДС. Прямим наслідком такої чесності став, між іншим, і спосіб запису цього альбому – спосіб, яким майже не користуються вже кількадесят років: музиканти записувалися в студії одночасно на чотири мікрофони, в режимі концертного виступу. Що, по-перше, додало звучанню такого живого драйву, якого не викрутиш постфактум із жодного "заліза" – і це важливо, бо гранж відіграє не останню роль у загальній стилістиці гурту. По-друге ж – і це надзвичайно приємно – альбом звучить чітко, сильно, злагоджено. Жодної помарки, яка би кидалася в око, розбивала загальне русло – відмінний, насичений запис. Іншими словами, вийшло дещо брутально, шорстко, але водночас – дивовижно щиро. Схоже, саме такого результату хлопці і прагнули – тож можна їх привітати. А заразом і себе, бо в українській музиці стало на один справжній, цікавий альбом – більше.